|
Тема: Історичні дані про село Бондурі http://1ua.com.ua/ri...>Надія Хавецька: Тимчасова німецько-фашистська окупація Мирна праця жителів села була перервана початком Великої вітчизняної війни. 29 липня 1941 року німецькі війська окупували село. Згодом окупаційна влада встановила в селах Бондурі та Шура-Бондурівська 'новий порядок', який відзначався насильницьким відбиранням у населення корів,свиней, курей, гусей, м,яса, масла та сиру та інших продуктів для потреб нацистської армії. Багато молодих людей віком від 14 років насильно відправляли в Німеччину для роботи у німецьких бауерів, на заводах, фабриках, де вироблялась зброя. Частина з них потрапляла в концтабори. Багато молоді померло від голоду, холоду, безлічі хвороб, знущань та катувань. Таким чином, хвалений німецький рай виявився пеклом і для наших односельчан.. Із села Шура-Бондурівська в німецьке рабство потрапило 84 особи. В роки окупації старостою в селі був Марко Пуршак, який полюбляв ходити по селу з нагайкою в руках у супроводі поліцаїв. Він вихваляв німецький режим, грабував місцевих селян. Часто за незначний опір селян, відмову віддати останнє майно із хати, за потай сказане погане слово на адресу німців, староста нещадно бив людей. Так він насильно зняв хромові чоботи із Лізи Слободянюк, побив Василя Коваліцького. Люди ненавиділи цього німецького прислужника , і в січні 1944 року його було вбито. Жителі обох сіл допомагали партизанам в їх боротьбі проти лютого ворога. 13 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили від окупантів село Бондурі, а 14 березня - село Шура-Бондурівська. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 148 наших земляків, з яких 65 - жителі села Бондурі, а 83 - це жителі села Шура-Бондурівська. Більшість з них нагороджена орденами і медалями, а Григорій Сергійович Чесак удостоївся почесного звання Героя Радянського Союзу. В с.Бондурі побудовано пам'ятник загиблим воїнам - односельчанам, а в с.Шура -Бондурівська - Герою Радянського Союзу Чесаку Г.С. |
16 грудня 2012
| Ip: 94.153.123.98 Тема: Історичні дані про село Бондурі СЕЛО В 20-30-ті РОКИ Від 1917 року до 1929 р. в селі переважали дрібні селянські господарства, третина з яких зовсім не мала тяглової сили - коней та волів. А із знаряддями праці було ще важче. В 1926 році таких господарств в селі було 454. Для того, щоб легше господарювати селяни-середняки 28 вересня 1926 року об`єднались в садово-пасічникове кооперативне товариство 'Квітка', яке охопило такі села як Бондурі, Білки, Шура-Бондурівська та Криштопівка. Метою товариства було постачання членам нербхідних матеріалів, надання допомоги у збуті продукції, розповсюдження кращого досвіду. Товариство вирощувало цибулю, часник, продукцію фруктових садів і здавало все це державі. Продавали також і мед. Засновниками даного товариства стали: Трохим Якимович Поляруш, Петро Кононович Герасименко, Панкрат Демянович Сніцарено, Антін Петрович Паламаренко, Микола Васильович Сніцаренко. Членами правління товариства були: Трохим Якимович Поляруш - голова, а також Трохим Сильвестрович Савченко та Ксенофонт Спиридонович Мендусенко. Вступний внесок становив 1 крб., а пайовий - 10 крб. Членів-пайовиків нараховувалось 32. Баланс товариства становив 62 крб.11коп. Садово -пасічникове товариство проіснувало до 1928 року, а потім було приєднане до Дашівського садово-городньо-виноградно-пасічникового кооперативного товариства 'Збут'. Відповідно до звіту товариства 'Збут' за березень1928 року в Бондурах було 365 господарств, під садками зайнято 22 десятини 87 саженів землі, городами - 76 десятин 05 саженів, пасік було 5, а вуликів в них 15. А вже в серпні 1929 року під впливом суцільної колективізації в Бондурах формується сільськогосподарська артіль ім.Петровського із бідняків, що не мали ніякого реманенту. Їй належала земельна площа 103,58 дес. До складу артілі входило 134 особи, серед яких без худоби - 20, безкінних-18,одного коня мало 3 особи,по двоє коней 11 осіб, без корів 22 особи, 1 корову мали 10 осіб, без реманенту - 24, грунтообробників -6, сівалок -2, від 1 до 3 десятин землі мали 10 осіб, від3 до 5 десятин -20, більше 5 десятин - 2. На основі цих даних можна встановити, що артіль утворили селяни-бідняки, більшість з яких не мала тяглової сили і реманенту. Заможні господарства були розкуркулені і знищені, а їх майно передали колгоспу. Насильницьке відбирання в колгоспників хліба та інших їстивних продуктів призвело до голодомору в 1932 - 1933рр., від якого в селі вимерла половина жителів. |
27 лютого 2010
| Ip: 94.153.123.98 Тема: Історичні дані про село Бондурі СЕЛО В ВИРІ ПОДІЙ ПОЧАТКУ ХХст. Вперіод революції 1904 - 1905 рр. в село приходили чутки революційного змісту. Кіпоренко Маланка та Лещенко Микита розповідали проте, що Сіковський Микола , який вчителював в Бондурах 1908-1910 рр. таємно розповсюджував серед людей листівки. Він говорив:'Людям буде земля, а царя не буде'. В 1905 році на селі відбувся страйк сільськогосподарських робітників. Звістку про революцію 1917 року в Бондурі принесли солдати - фронтовики Першої світової війни - Олекса Якович Кондратюк, Іван Михайлович Крамаренко, Махтодь Спиридонович Мендусь,Самійло Антонович Бузівака. Останній з них розповідав, що їх в 1917 році царські генерали зняли з німецького фронту і направили в Москву на придушення революції. В Москві вони чули різних ораторів. Найкраще для них говорили оратори від більшовиків. Вони казали, що революція, яку роблять більшовики на чолі з Леніном віддасть робітникам фабрики і заводи, а селянам землю. Панська власність на землю ліквідується. Тому солдати пішли по домах на село, щоб і собі одержати частку панської землі. З великою ненавистю кинулись селяни і фронтовики на розгром панського двору..Вони нещадно знищували і грабували все, що здавалось панським, що їх пригноблювало. Вберегти від розгрому вдалось лише будинок, де жив управитель. Коли село було панським, воно мов би не помічало своєї тісноти, скупченості невеликих хат і хатинок, які були безладно розкидані по крутих схилах. А вулиці села були покрученими, що важко розминутись на двох возах. Бондурі були затиснуті зі всіх сторін панською землею і розширятись їм не було куди. Тіснота була така, що деякі селянські двори і городу біля хати не мали. В 1922-1924 рр. село розширило свої межі на північ і захід. Сотні нових садиб одержали селяни, просторіше людям стало жити. |
27 лютого 2010
| Ip: 109.162.125.38 Тема: Історичні дані про село Бондурі На початку ХХст. село Бондурі входило до складу Юрківецької волості Липовецького повіту Київської губернії. В ньому було 195 дворів, проживало 1222 жителя, із яких чоловіків - 621, а жінок - 601. Головним заняттям селян було хліборобство, деякі з них ішли на заробітки на цукрові заводи Київської і Подільської губернії. Відстань від повітового міста до села становила 55 верст. В той час в Бондурах нараховувалось 1665 десятин землі, з яких поміщикові (граф Костянтин Потоцький) належало 983 дес., селянам - 640, а церкві - 42 дес. землі. Потоцький віддав село в оренду Маркові Івановичу Бєлову. Система господарства у селян була трьохпільна, а у орендатора - чотирьохпільна. В селі на початку ХХст. була і православна церква, і церковно-приходська школа, і водяний млин з одним робітником, що належав власникові маєтку, кузня, винна лавка та запасний хлібний млин, в якому на 1 січня 1900 року хліба озимого було 405 гт, а ярої пшениці - 202 гт. |
26 лютого 2010
| Ip: 80.239.242.30 Тема: Історичні дані про село Бондурі Після третього поділу Речі Посполитої (1795р.) Поділля і вся Правобережна Україна відійшли до складу Російської імперії, яка на перших порах дещо послабила гніт на українських землях. Войтенко Йосип і Савченко Трохим розповідали, що в часи кріпаччини в селі вже існувала школа - звичайна хата із зрубу, яка складалась із однієї класної кімнати, низенької, з невеличкими віконцями, які мали по чотири шибки. Цю школу організувала сільська громада за власні кошти. Вчителем в ній був збіднілий безземельний панок на прізвище Скаржевський. В цій школі вчились діти від 14 до 18 років. Тривалість навчання становила 2-3 роки. Учні вивчали граматику, часослов, псалтир і початки арифметики. На цьому навчання закінчувалось. Вчилось тільки 30 учнів. Всі вони були хлопчиками, оскільки дівчаток в школу не приймали. Але через 10 років Скаржевський вивчився на дяка і залишив сільську школу. Після цього її не стало, бо не було в селі освідчених людей. В 1871 році біля старої дерев`яної церкви посеред села сільська громада побудувала церковно-приходську школу, якою опікувався сільський піп. Це був трохи більший будинок, який складався з однієї класної кімнати та кімнати для вчителя. Цікаво, що першим вчителем був місцевий молодий чоловік Ксенофонт Мендусенко, який спочатку вивчився на писаря, а далі пішов на вчительські курси і після їх закінчення став учителем в рідному селі. Проте вчителював він недовго.За доносом попа його звільнили з роботи за читання недозволених книг і вільнодумство. Старі люди казали, що він був своєю людиною, привітною до всіх та ласкавою до дітей. Його любили учні і поважали дорослі жителі села. |
26 лютого 2010
| Ip: 80.239.242.30 Тема: Історичні дані про село Бондурі Село Бондурі розташоване на річці Червоній - притоці річки Сіб за 12 км від райцентру м.Гайсин. Раніше село називалось Бондарі, оскільки більшість його жителів займались бондарським ремеслом (тобто виробляли діжки, мірниці, гарці, відра та інші дерев`яні вироби). Виникло село ще в XVII ст., коли Поділля було загарбане польською шляхтою. Люди почали селитись на чотирьох протилежних горах, на одній з яких першим був збудований замок польських панів. З півночі, заходу і сходу він був недоступний. Вхід в замок знаходився з півдня. Місцевість навколо була лісиста і славилась могутніми дубами. Останній дуб тих часів, діаметром 1,5м, був зрізаний у 1918 році. Поселення людей почало формуватися вздовж джерела Бубушки, яке згодом перетворилось в невеличку річечку Червону. Перші жителі села займались землеробством.Вони вирубували ліс, викорчовували пні, спалювали сухі стовбури дерев і розорювали звільнені ділянки землі під городи і поля. Панська земля і селянські наділи чергувались між собою. Така система господарства отримала назву черезсмужжя. Пани часто для освоєння нових ділянок землі переміщували селян з місця на місце всупереч їх волі. Так дід Самійло Антонович Бузівака, який прожив більше 90 років, розповідав, що він дізнався від батька, який прожив 114 років, що прадіда його (120 років) пани двічі переселяли на неосвоєні ділянки землі.'Трохи легше стало жити тоді, -казав дід Самійло, - коли Богдан Хмельницький зі своїми козаками розгромили панське гніздо'. Ця подія трапилась в період національно-визвольної війни українського народу проти панської Польщі 1648-1657рр. Хоч польській шляхті не раз приходилось терпіти від повсталого населення, проте вона ще міцніше трималась за подільські землі. Під кінець XVIIст. польські пани почали впроваджувати фільваркові господарства, які краще пристосовували їх маєтки до ринкових відносин. В 1707 році на місці зруйнованого польського замку, який довгий час був панським цвинтарем (це вже добре знають люди), побудували уніатську церкву, яка зі східної та південної сторін відгорожувалась земляним валом, а з інших -урвищем високих гранітних скель Старі люди розповідали, що коли закладали фундамент нової польської церкви навколо старої уніатської в 1912 році, то викопали чорну пляшку на глибині 2м, в якій на папері була написана дата побудови старої дерев`яної церкви. До старої дати дописали рік побудови нової церкви і закопали знову під фундамент. Школи не було. Польська шляхта тримала селян в темряві і покорі. Поляки забороняли в селі розмовляти українською мовою, дотримуватись рідних обрядів та звичахв. Але незважаючи на ці заборони, люди зуміли зберегти національні звичах та традиції.
|
26 лютого 2010
|
| Закрити |
